Права батьків та дітей на майно

Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей

  1.  Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

  2.  При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання

  1. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

Сімейний кодекс України

Кожна сім’я має у власності певне майно. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Батьки мають право розпоряджатись належним їм майном на свій розсуд (продавати, дарувати, передавати до найму), не запитуючи згоди на це своїх дітей. Малолітні діти не мають права розпоряджатись належним їм майном. Відповідно до ст. 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

Зверніть увагу!     

Малолітні діти   — діти, яким не виповнилося 14 років.

Неповнолітні діти — діти віком від 14 до 18 років.

Неповнолітні діти вправі самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи інший дохід, окрім нерухомих речей та транспортних засобів, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності тощо.

Батьки можуть набувати майно в результаті укладання цивільно-правових угод, отримання спадщини тощо. Відповідно до норм цивільного законодавства малолітні діти мають право вчиняти дрібні побутові правочини, вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними. В результаті цих дій малолітня особа може набувати у власність певне майно.

Отже, у дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, створення його власного працею.

Відповідно до ст. 174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Закон зобов’язує батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (ст. 176 СК України).

Окрім роздільного майна, батьки і діти можуть мати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Це положення закріплено у ст. 175 СК України: майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Цим правилом законодавець, по-перше, закріплює право участі дітей у господарському житті сім’ї, по-друге, допускає можливість належності суб’єктам сімейних правовідносин (батькам і дітям) майна на праві спільної сумісної власності. Батьки і діти можуть мати як спільну часткову, так і спільну сумісну власність.

Якщо дитина проживає в житловому будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності її батькам або одному з них, вона набуває право користування цим житлом (сервітут). Такий сервітут встановлюється законом, тому для його виникнення не потрібне укладення батьками та дітьми спеціального договору про користування житлом (ст. 402 ЦК України).

Аналогічне право належить і батькам, які проживають в житловому будинку (квартирі), власником якого є малолітня дитина. Така ситуація може виникнути, якщо дитина одержала житло у спадщину, за договором дарування, міни тощо. Батьки не набувають права власності щодо цього житлового приміщення, проте вони мають право на проживання в ньому (сервітут).

Власник житлового будинку (квартири) має право продати це майно. Якщо сервітут належить дитині, то батьки у разі продажу будинку (квартири) мають діяти з урахуванням її прав та інтересів. У ст. 59 СК України вказано, що при розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які мають право користування ним.

Важливе значення мають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири, що належить дитині на праві власності. Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування. При цьому дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається у разі гарантування збереження її права на житло (ст. 177 СК України).

Головне, щоб при цьому батьки діяли виключно в інтересах дитини. Наприклад, батьки укладають договір купівлі-продажу належного дитині автомобіля, за яким вони видають від імені дитини письмове зобов’язання щодо передачі речі покупцеві (взамін одержання грошей). З дозволу органу опіки та піклування батьки можуть відмовитися від майнових прав, що належать дитині. Інколи такі випадки прямо передбачені в законі. Так, згідно із ч. 4 ст. 1273 ЦК України батьки можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній дитині.

Крім цього, існують правочини, які батьки не можуть вчиняти за жодних умов, оскільки навіть орган опіки та піклування не уповноважений надавати дозвіл на їх укладення. В законі сказано, що батьки не можуть здійснювати дарування від імені дитини (ч. 2 ст. 720 ЦК України). Крім цього, можна вважати, що батьки не можуть зобов’язуватися від імені дитини порукою (ч. 2 ст. 86 ЦК України). Хоча останнє правило встановлене для опікунів, воно має застосовуватися і відносно батьків дитини.

Батьки є законними представниками інтересів своїх дітей, і однією з функцій такого представництва є управління їх майном. Майном малолітньої дитини в силу закону батьки управляють без спеціальних на те повноважень. Водночас вони зобов’язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім’ї (ст. 178 СК України).

В процесі продажу приватизованої квартири, яка належить батькам та малолітній дитині на праві спільної сумісної власності, батьки зобов’язані одержати дозвіл органу опіки та піклування. Такий дозвіл надається у разі гарантування батьками збереження права дитини на житло (ст. 177 СК України).

Зверніть увагу!

Управління батьками майном дитини припиняється при досягненні дитиною 14 років, оскільки з цього часу батьки вже позбавляються права управляти майном дитини та обов’язку здійснювати управління належним чином. Неповнолітня дитина управляє своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільно-правових правочинів у випадках, передбачених законом (ст. 32 ЦК України).

Згідно зі ст. 177 СК України батьки зобов’язані відшкодувати дитині завдану матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном. Ця норма закону є важливою гарантією захисту прав дитини від зловживань з боку батьків.

Укладення договорів стосовно майна неповнолітніх дітей визначається цивільним, а не сімейним законом. Вважається, що неповнолітні самостійно укладають правочини щодо належного їм майна, а батьки лише надають на це згоду. У свою чергу у ч. З ст. 177 СК України закріплюється порядок надання батьками згоди на укладення неповнолітніми особами правочинів щодо їх майна. Такі правила повністю співпадають з тими, що встановлені цивільним законом для піклувальників (ст. 71 ЦК України). Крім того, в ч. З ст. 32 ЦК України вказано, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Право батьків по управлінню майном дитини полягає у можливості здійснення батьками комплексу юридичних та фактичних дій, спрямованих на реалізацію майнових прав дитини по володінню, користуванню та розпорядженню належним їй майном та здійснюваних виключно в інтересах дитини.
Управління майном включає два основних види дій батьків:

  •  вчинення правочинів щодо майна дитини, в тому числі правочинів щодо розпорядження майном;
  •  вчинення дій щодо догляду за майном дитини (ремонтування, зберігання, догляд тощо).

В процесі управління майном дітей батьки вчиняють різного роду правочини, об’єктом яких виступає майно малолітніх. Виходячи з норм чинного законодавства, правочини такого роду можуть бути поділені на такі основні види:

  •  правочини, які батьки мають право вчиняти вільно (продаж дитячих речей індивідуального користування, які вже не задовольняють погреби дитини, використання доходу від майна дитини на купівлю продуктів, одягу тощо);
  •  правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування:  укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;  видавати письмові зобов’язання від імені дитини;  відмовлятися від майнових прав дитини;
  •  правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини:  здійснювати дарування від імені дитини;  зобов’язуватися від її імені порукою.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом 1 місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

  •  мати (батько) дитини, яка (який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;
  •  судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;
  •  до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав;
  •  особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
  •  між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
  •  між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
  •  вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та (або) порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Закон визначає особливості використання доходу від майна залежно від віку дитини, яка є його власником. Так, дохід від майна, що належить на праві власності:

  •  малолітній дитині, використовується батьками дитини;
  •  неповнолітній дитині, використовується дитиною.

Використання батьками доходу, одержаного від майна малолітньої дитини, є одним із різновидів дій батьків щодо управління майном дитини (ст. 177 СК України). При цьому батьки мають право спрямовувати одержані кошти на:

  •  утримання дитини, яка є власником майна;
  •  утримання інших дітей;
  •  невідкладні потреби сім’ї.

Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Звернення до органу опіки та піклування не є обов’язковою стадією розгляду спору батьків. Кожен з них має право одразу звернутися до суду за вирішенням спору.

Згідно з СК України при вчиненні одним з батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

Юридичний порадник Сімейне право. Зміст