ВІДЗИВ на позов про визнання договору недійсним

Господарський суд м. Києва
Позивач: Дочірня компанія «XXX» Національної акціонерної компанії
«¥¥¥»
03035, м. Київ, вул. Сагайдачного, 45, код ЄДРПОУ
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю
«Товариство»
юридична адреса: м.Київ, вул.Святошинська, 50
код ЄДРПОУ
Справа №19/378 Про визнання договору недійсним

ВІДЗИВ на позовну заяву

24 березня 2003 року ДК «XXX» була подана позовна заява до Господарського суду м.Києва з вимогою до ТОВ «Товариство» про визнання недійсним договору поставки продукції укладений сторонами 26.02.2001р. за №10/1-468.
Вважаємо, що висновки позивача не відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, а тому суд має винести рішення про відмову в задоволенні позову. Вимоги позивача відхиляємо повністю.
Так, дійсно, відповідно до п.11 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі Закон) виробництво пестицидів і агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами і агрохімікатами підлягає ліцензуванню. Але позиція позивача щодо незаконності спірного договору, укладеного 26 лютого 2001 року, іншими словами, що на вищевказану дату було необхідно отримувати ліцензію на проведення цього виду діяльності є хибною, виходячи з наступного.
Позивач в заяві зазначає, що «Діючим законодавством (Наказ Державного комітету промислової політики від 22.02.2001р.) встановлені обмеження щодо реалізації пестицидів і агрохімікатів, порядок отримання спеціального дозволу (ліцензії) для здійснення цієї господарської діяльності, встановлені організаційні, кваліфікаційні та інші вимоги до їх провадження. Недотримання таких правових приписів при проведенні зазначеного виду господарських операцій є протиправним».
Проте з таким твердженням погодитися не можна. Зазначений позивачем Наказ Держкомпромполітики (ліцензійні умови) був зареєстрований в Міністерстві юстиції 12 березня 2001 року і був опублікований лише 30 березня 2001 року (Офіційний вісник України №11 за 2001р.), тобто після укладання та виконання спірного договору. Відповідно до абз.7 ст.8 Закону ліцензійні умови підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством і набирають чинності через десять днів з дати реєстрації нормативно-правового акту. Отже, станом на 26 лютого 2001 року ліцензія на торгівлю пестицидами і агрохімікатами видана бути не могла, оскільки не були затверджені ліцензійні (кваліфікаційні) умови провадження цієї діяльності. Тому правових підстав для визнання недійсним спірного договору не існує.
Далі позивач в своїй позовній заяві зазначає, що «з огляду на вимоги ч.3 ст.3 Закону, зайняття певним видом господарської діяльності, в тому числі і торгівлею агрохімікатами, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої у встановленому порядку ліцензії є незаконним.
Такі твердження позивача також не в повній мірі відповідають діючому на той час законодавству та фактичним обставинам справи. Як було вказано вище, станом на 26.02.01. ліцензії на торгівлю агрохімікатами взагалі не видавались, оскільки не були прийняті у встановленому порядку ліцензійні умови провадження цього виду діяльності. Крім того, відповідно до ст.24 Закону, Кабінету Міністрів та відповідним центральним органам виконавчої влади було доручено в трьохмісячний строк розробити нормативно-правові акти, спрямовані на реалізацію закону, в т.ч. і на затвердження порядку і процедури ліцензування. Але ні Кабмін, ні органи виконавчої влади не виконали цього припису закону. Постанова Кабінету Міністрів від 14.11.2000р. визначила лише перелік органів ліцензування, а визначення процедури ліцензування як і ліцензійних умов провадження цієї діяльності було доручено затвердити відповідним органам виконавчої влади у місячний термін. (Витяг з Постанови КМУ від 14.11.2001р. додається). Це було здійснено Наказом Держкомпромполітики лише від 22.02.01, а набрав чинності цей Наказ (ліцензійні умови, порядок і процедура ліцензування) — 30 березня 2001 року. Таким чином, на дату укладання і виконання спірного договору не вступила в силу навіть процедура і порядок отримання ліцензії на вказаний вище вид діяльності, як і не були прийняті у встановленому порядку ліцензійні умови її провадження. Отже, за таких фактичних обставин покладання відповідальності за укладання і виконання спірного договору, на нашу думку, є неможливим, як і є неможливим визнання цього договору недійсним на підставі ст.48 ЦК. Вказана позиція підтверджується також Листом ДПА від 08.11.2000р. (додається).
В резолютивній частині позовної заяви позивач просить визнати недійсним спірний договір та зобов'язати ТОВ повернути отриманий за договором товар — 1571 тонну суперфосфату та 6,5 тон тукосуміші. Але відповідно до змісту ст.48 ЦК у випадку визнання договору недійсним застосовується двостороння реституція, тобто повернення сторін в попередній стан. Отже, у випадку визнання спірного договору недійсним, крім зобов'язання відповідача повернути товар, з позивача (постачальника за договором) підлягає стягненню на користь ТОВ отримана за договором сума — 896 822, 06 (вісімсот дев'яносто тисяч вісімсот двадцять дві) гривні, 06 коп.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.6 ЦК, ст.ст.8, 9, 24 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 59, 84 ГПК,

Просимо:

Прийняти рішення про відмову в позові ДК «Газ України».
Додані документи:
Квитанція про направлення копії відзиву і доданих документів позивачу.
Копія довідки управління статистики.
Копія наказу про призначення виконуючого обов'язки Генерального директора.
Копія довіреності.
Витяг з Постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000р.
Лист ДПА України від 8.11.2000р.
Представник відповідача за довіреністю

Практика судового представництва дає підстави для висновку про наявність такого явища, як зловживання правом на подання позовів з боку недобросовісних контрагентів, що направлена на уникнення виконання договірних обов'язків та/або затягування часу їх виконання. Одним із прийомів таких технологій є подання позовів про визнання недійсними договорів, які повністю чи частково були виконані з боку відповідача. Підстави таких вимог за більшістю справ є надуманими. На жаль, державне регулювання господарської діяльності в Україні характеризується нечіткістю, непослідовністю, наявністю прогалин, що дозволяє недобросовісним контрагентам відшукувати більш-менш реальні підстави для визнання недійсними виконаних договорів. В даній справі, покупець, він же відповідач у справі, не зміг отримати ліцензію на відповідний вид діяльності, оскільки на час виконання угоди були відсутні належно затверджені ліцензійні умови такої діяльності, як і відсутня можливість отримати саму ліцензію. Суд, відмовляючи в позові, послався на конституційний принцип, що ніхто не може бути зобов'язаний робити те, що не передбачено законодавством. В зазначеному позові, з точки зору часу існування спірних правовідносин, використані норми ЦК УРСР 1963 року, які повністю аналогічні відповідним приписам ГК та ЦК України.