позов про визнання протиправним і скасування рішень органу податкової служби

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Позивач: Відкрите акціонерне товариство
«Завод»
код ЄДРПОУ___________
37800, Полтавска обл., м. __
вул.________
телефон__________
адреса електронної пошти —_________
Відповідач: Н-ська міжрайонна державна податкова інспекція
в Полтавській області
37800, Полтавска обл., м. Хорол, вул. Кременчуцька, 44 телефон 8-05362-32-0-64 адреса електронної пошти невідома


ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання протиправними та скасування рішень


Н-ською міжрайонною державною податковою інспекцією в Полтавській області 30 червня 2011 року складений Акт перевірки ВАТ «Завод» з питання порушення правил сплати податкового зобов'язання по податковій декларації з податку на додану вартість. Зазначеним Актом констатовані порушення строків сплати узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ за період з липня 2009 року по грудень 2010 року (в період дії ЗУ «Про податок на додану вартість») та за січень 2011 року (в період дії Податкового кодексу України). За наслідком складання Акту пе­ревірки Відповідачем були прийняті і надіслані Позивачу податкові повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року про застосування штрафних санкцій №0000101600 на суму 1 171 997,50 гривень та № 0000101600 на суму 5 гривень, загалом на суму 1 172 002,5 гривні.
1. В Акті перевірки МДПІ містяться дві таблиці (40 і 5 позицій відповідно) із зазначен­ням податкових декларацій тих періодів (з липня 2009 року по січень 2011 року), за якими, за логікою МДПІ, нашим підприємством не були своєчасно сплачені задекларовані у цих деклараціях, узгоджені податкові зобов'язання з ПДВ. Однак, дані МДПІ про несплату два­дцяти конкретних податкових зобов'язань (в таблиці Акту перевірки одній декларації від­повідає декілька рядків), спростовуються доданими до цього позову податковими деклара­ціями за зазначений період та платіжними дорученнями про сплату у повному обсязі, у встановлений строк і в повній відповідності до вимог закону узгоджених податкових зобов'язань за період з липня 2009 по січень 2011 року. Для зручності викладу позовного матеріалу відповідні декларації та платіжні доручення на повну і вчасну сплату задекларо­ваних там сум викладені у настуній таблиці:


Дата і номер декларації

Сума податкового зобов'язання

№ і дата платіжного доручення

Сума платежу

1

№ 10688 від 18.07.2009

681 353,00

№ 4 від 20.07.2009

681 353,53

2

№ від 20.08.2009

627 624,00

№ 1801 від 31.08.2009

627 624,00

3

№ 9001169496 від 21.09.2009

121 290,00

№2109 від 29.09.2009

121 290,00

4

№ від 20.10.2009

511 882,00

№2374 від 29.10.2009

511 893,00

5

№ 9001962974 від 19.11.2009

571 494,00

№2619 від 30.11.2009

571 494,25

6

№ 9002276421 від 18.12.2009

212 164,00

№2873 від 28.12.2009

212 164,00

7

№ 9002661259 від 20.01.2010

640 366,00

№208 від 29.01.2010

640 366,38

8

№ від 18.02.2010

329 586,00

№463 від 26.02.2010

329 586,00

9

№ 9000651488 від 18.03.2010

259 546,00

№782 від 29.03.2010

259 546,00

10

№ 9001117924 від 19.04.2010

363 317,00

№ 1124 від 28.04.2010

363 315,00

11

№ 9001816537 від 19.05.2010

326 852,00

№ 1383 від 28.05.2010

326 852,24

12

№ 9002219830 від 18.06.2010

81 082,00

№ 1733 від 25.06.2010

81 080,56

13

№ від 20.07.2010

477 203,00

№2043 від 26.07.2010

477 203,25

14

№ 9003504821 від 19.08.2010

298 825,00

№2359 від 27.08.2010

298 825,28

15

№ від 20.09.2010

-58 641,00

№2718 від 30.09.2010

59 000,00

16

№ 9004434892 від 20.10.2010

786 987,00

№3029 від 28.10.2010

669 345,00

17

№9005258734 від 19.11.2010

828 792,00

№3322 від 29.11.2010

828 792,19

18

№ 9005793344 від 20.12.2010

276239,00

№3640 від 29.12.2010

276 239,97

19

№9006393117 від 20.01.2011

288 621,00

№231 від 27.01.2011

288 625,00

20

№9000514185 від 18.02.2011

149 238,00

№ 508 від 25.02.2011

149 238,00

21

№9001289530 від 18.03.2011

339 213,00

№802 від 29.03.2011

339 233,00

22

№ від 20.04.2011

-355 434,00

 

 

23

№900348209 від 19.05.2011

872 824,00

№1353 від 27.05.2011

517 390,00

24

№ 9004099190 від 17.06.2011

339 369,00

№ 1648 від 29.06.2011, лист №1917 від 08.06.2011

336 605,00 2762,28

Відповідно до абзацу першого п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення...» (що діяв в період нарахування та сплати зазначених податкових зобов'язань): платник податків зобов 'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, за­значену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку. Отже, не зважаючи на повну та своєчасну сплату ПДВ нашим підприємством за період липня 2009 — січня 2011 року, Акт перевірки містить дані, які суперечать реальній дійсності, а податкові повідомлення-рішення про нарахування штрафних санкцій МДПІ прийняті абсолютно безпідставно.
2. Розуміючи із взаємного листування та тривалих судових проваджень з МДПІ суть про­блеми, а також упереджуючи заперечення відповідача проти заявленого нами адміністративного позову, маємо зазначити наступне. За п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків перед сплатою поточного податкового зобов'язання має сплатити суму податкового боргу. Із цієї норми, що встановлює виключно обов'язок платника податків, МДПІ виводить для себе не передбачене законом повноваження змінювати призначення платежу із сплати конкрет­ного податкового зобов'язання на сплату податкового боргу. Саме це і відбулось з нашим під­приємством в період з липня 2009 по січень 2011 року — сплачені податкові зобов'язання з ПДВ з конкретним призначенням платежу, а саме сплата ПДВ за відповідний місяць відповідного року, МДПІ зараховувало на погашення податкового боргу. Однак, ні п. 7.7. ст. 7 Закону №2181, ні інші акти податкового законодавства не надають податковій службі права самостійно, в односторонньому порядку змінювати призначення платежу платника податку із сплати поточного податкового зобов'язання на сплату податкового боргу. Більше того, норми зазначеного закону чітко встановлюють порядок і механізм стягнення податкового боргу, в тому числі пені за рахунок активів платника податку. За п. 10.1.1. ст. 10 Закону, стягнення безготівкових коштів здійснюється шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини, а при стягненні готівкових кош­тів — у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Продаж інших активів здійснюється на підставі рішення податкового органу, підписаного його керівником та скріп­леного гербовою печаткою податкового органу. Таким чином, дії відповідача щодо односто­ронньої, всупереч вимогам чинного законодавства, зміни призначення платежу, не можуть свідчити про наявність податкового боргу у позивача, а навпаки, є підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб органу податкової служби.
Крім того, Вищий адміністративний суд України в Листі від 17.03.2009 р. № 358/13/13- 09 зазначив наступне. У зв 'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов 'язаних із за­стосуванням пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі — Закон) Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне по­відомити таке. Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодав­ства України належить виключно платнику. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов 'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податко­вого боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку по­гашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов 'язком змінювати при­значення платежу, визначене платником податків. За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час пе­рерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
З урахуванням зазначених норм закону та узагальнень судової практики, позиція відповідача щодо зміни призначення платежу, що мала місце у спірних правовідносинах не грунтується на вимогах закону.
3. Більше того, у нашого підприємства відсутній і будь-який податковий борг (на погашення якого і списувались з порушенням вимог закону платежі з погашення податкових зобов'язань з ПДВ конкретних періодів). Історія виникнення цього «податкового боргу» була наступною. Між нашим підприємством та ВАТ «Комерційний банк» був укладений договір банківського рахунку № 28/ПЮ/09/45. 20 липня 2009 року нашим підприємством було подано, а Банком за­реєстроване платіжне доручення № 4 на перерахування податку на додану вартість за червень місяць 2009 року в розмірі 681 346,11 гривень. Відділенням банку не було здійснено перерахування коштів у встановлений законом строк. За наслідками такого неперерахування МДПІ були прийняті перша податкова вимога № 1/12 від 31 липня 2009 року та друга податкова вимога № 2/13 від 4 вересня 2009 року і, відповідно, виник податковий борг (на погашення якого і списувались відповідні податкові зобов'язання з ПДВ). Однак, по-перше, ВАТ «Комерційний банк» двома банківськими переказами, а саме 16.12.2010 року та 26.05.2011 року зазначена сума податкового зобов'язання нашого підприємства була сплачена (копія банківської виписки додається). По-друге, і це є головним, обидві зазначені вище податкові вимоги були визнані протиправними і скасовані постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 січня 2010 року, яка вступила в силу після проголошення ухвали Харківського адміністративного апеляційного суду від 15 вересня 2010 року (копія постанови і ухвали судів першої та апеляційної інстанції додаються). Тобто у нашого підприємства був відсутній податковий борг як на момент прийняття скасованих податкових вимог, так і на момент безпідставного списання ПДВ конкретних періодів на погашення цього боргу.
Отже, відповідач, в порушення вимог закону і не маючи відповідних повноважень, змінюючи призначення платежів списував сплату ПДВ конкретних періодів на погашення по­даткового боргу, який у нашого підприємства був відсутній. Зазначене списання автомати­чно призводило до де-факто неповного погашення податкових зобов'язань з ПДВ за липень 2009 — січень 2011 року і стало підставою нарахування штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями, що є предметом даного судового оскарження.
4. Абстрагуючись від обставин наявності чи відсутності у нашого підприємства податкового боргу слід зазначити, що спірні правовідносини стосуються несвоєчасного перера­хування обслуговуючим банком податкового зобов'язання нашого підприємства. Відповідно до п. 16.5.1. ст. 16 Закону №2181, п. 129.6. ст. 129 Податкового кодексу України, за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Отже, всупереч встановленої законом заборони накладання на платників податків будь-яких санкцій за порушення обслуговуючим банком строків зарахування податку, МДПІ такі фінансові санкції застосувала, що є ще однією підставою для визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.
Згідно із ст. ст. 105, 162 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача — суб 'єкта владних повнова­жень повністю чи окремих його положень та у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних по­вноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про його скасування, зо­бов 'язання відповідача вчинити певні дії.
Як зазначає ч.З ст.2 КАСУ, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийнят­тя рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Вважаємо, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті з по­рушенням основних принципів адміністративного процесу та засад діяльності суб'єктів владних повноважень, передбачених ч. 3 ст. 2 КАСУ, вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
Обставинами, що підтверджують позовні вимоги є факти своєчасного і повного пога­шення узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ за липень 2009 — січень 2011 року, без­підставної, односторонньої, всупереч вимогам чинного законодавства, зміни призначення платежу, відсутності податкового боргу, що підтверджується судовим рішенням, яке вступило в законну силу, неможливості нарахування платнику податків штрафних санкцій у випадку порушень, допущених обслуговуючим банком, факти невідповідності обставин, викладених в Акті перевірки, дійсному стану розрахунків нашого підприємства з бюджетом.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2,17, 99,104,105,107,162 КАС України,


ПРОШУ:


Відкрити провадження у справі та задовольнити адміністративний позов повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Н-ської міжрайонної державної податкової інспекції в Полтавській області від 13 липня 2011 року про застосування штрафних санкцій №0000101600 на суму 1 171 997,50 гривень та № 0000101600 на суму 5 гривень, загалом на суму 1 172 002,5 гривні.

В зазначеній справі, для захисту порушених прав був використаний спосіб захисту, передбачений абзацем третім ч. 2 ст. 20 ГК України — визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади. Слід зазначити, що Кодекс адміністративного судо­чинства України (далі — КАС України) містить дещо іншу конструкцію формування способу захисту права, що відображається в прохальній частині позову, а саме визнання нечинними або протиправними та скасування відповідних рішень суб'єктів владних повноважень. Хоча практика застосування судами законодавства щодо вибору тих чи інших способів формування позовних вимог в цій частині певною мірою є ліберальною, ми все ж таки рекомендуємо в спорах з податковими чи іншими контролюючими органами використовувати способи захисту, передбачені КАС України.
Також коментована справа цікава рядом моментів здійснення господарської діяльності, регулювання яких здійснюється на стику господарського, фінансового та податкового права. Перш за все, це момент виконання платіжного переказу, в даному випадку момент вико­нання обов'язку з оплати податку. Чинна редакція Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей» не містить чіткого визначення і закріплення юридичних фактів, з настанням яких обов'язок платника з перерахування коштів може вважатися виконаним. Тому подібні спірні юридичні ситуації до 2011 року вирішувались на користь суб'єктів господарювання. Також принциповим в аспекті даної справи є спірність ситуації щодо наявності у податкового органу повноважень на самостійну зміну призначення платежу платника податків. За позицією Вищого адміністративного суду України до 2011 року такого права органи податкової служби не мали. Однак, напрям регулювання зазначених відносин зазнав суттєвих змін з 1 січня 2011 року. З набуттям чинності Податковим кодексом України, податковий обов'язок вважається виконаним, а податок сплаченим з моменту зарахування коштів на рахунок органу державного казначейства, а не з моменту реєстрації банківською установою платіжного доручення платника податку. У органів податкової служби з'явилось повноваження самостійно змінювати призначення платежу і зараховувати сплату поточного податкового зобов'язання на погашення податкового боргу. Таке фіскальне спрямування чинного законодавства навряд чи додасть стабільності фінансовому стану суб'єктів госпо­дарювання та інвестиційній привабливості вітчизняної економіки.