Касаційна скарга на рішення про задоволення позову про знесення об'єкту самовільного будівництва

Вищий господарський суд Україні
Через Господарський суд Харківської області
Відповідача: Закрите акціонерне товариство «Н-ськспецмонтаж»
код ЄДРПОУ 0023884: юридична адреса: 00050, м. Н-ськ вул. Воєнна, буд. 3:
Позивач Н-ська міська рада
адреса: 00200, м. Н-ськ площа Конституції,
№ справи 47/236-07
На рішення Господарського суду Н-ської області від 24 травня 2007 року
Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2007 року

КАСАЦІЙНА СКАРГА

Рішенням Господарського суду Н-ської області від 24 травня 2007 року, залишеним без змін постановою Н-ського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2007 року, позов Н-ської міської ради до ЗАТ «Н-ськспецмонтаж» про звільнення земельної ділянки, що розташована в м. Нськ по вул. Шевченка, 305, задоволений. Також зобов'язано відповідача привести земельну ділянку у придатний стан шляхом знесення самовільно побудованих споруд та повернути її за належністю позивачу.

Оскаржуване рішення обгрунтоване наступними обставинами:

1. Наявністю у відповідача рішень про відведення земельної ділянки (рішення виконкому міської ради від 22.03.1990 року та акт відведення земельної ділянки в натурі від 05.06.1992 року) та відсутністю у відповідача документів, що посвідчують право власності чи право користування землею — як підстава для висновку про самовільне зайняття земельної ділянки та про її звільнення.
2. Притягненням посадових осіб відповідача до адміністративної відповідальності за використання земельної ділянки без документа, що посвідчує право власності чи право користування землею згідно постанови міського управління земельних ресурсів від 02.02.2007 року — як підстава для висновку про самовільне зайняття земельної ділянки та про її звільнення.
3. Притягненням відповідача та його посадових осіб до адміністративної відповідально¬сті за недотримання державних стандартів, норм та правил під час проектування і будівництва споруд на земельній ділянці по вул. Шевченка, 305 — як підстава для висновку про самовільне будівництво і знесення самовільно збудованих споруд.

Відповідно до ст.ст. 107, 111-7, 111-10 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є пору¬шення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Вважаємо, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, неправильно застосували і порушили норми матеріального і процесуального права. Просимо суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову міської ради.

Неправильне застосування норм матеріального права.

1. Щодо висновку про самовільне зайняття земельної ділянки та про її звільнення.

Дійсно, ст.ст. 116, 125, 212 Земельного кодексу України передбачають необхідність отримання документа користувачами землі і визначають наслідки самовільного зайняття земельної ділянки у вигляді її повернення з приведенням у придатний для використання стан. Однак висновок судів про самовільність зайняття земельної ділянки зроблений внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій (і це відповідає фактичним обставинам справи), відповідачу згідно рішення виконкому міської ради від 22.03.1990 року була відведена земельної ділянки по вул. Шевченка, 305. Більше того, 05.06.1992 року був складений і підписаний акт відведення земельної ділянки в натурі.

Пунктом 6 Постанови Верховної ради УРСР «Про земельну реформу» від 18.12.90 № 563 встановлено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у кори¬стуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 1 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділян¬кою втрачається. Земельна ділянка по вул. Шевченка, 305, як встановлено судами попере¬дніх інстанцій, була надана в користування відповідачу 22.03.1990 року, тобто до введення у дію Земельного кодексу Української РСР (18.12.1990 року). Отже, право користування спірною земельною ділянкою, наданою відповідачу 22 березня 1990 року, не припинене, а також відсутні будь-які підстави для висновку про її самовільне зайняття. Притягнення по¬зивачем до адміністративної відповідальності посадових осіб відповідача може свідчити тільки про наявність заангажованості певних посадовців, але аж ніяк не про підстави для повернення земельної ділянки.

Така ж правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 25.01.2007 року у справі № 36/310 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 березня 2007 року відмовлено у порушенні провадження з перегляду цієї постанови).

Підтвердженням наших аргументів стосовно чинності та необхідності застосування до спірних правовідносин пункту 6 Постанови Верховної ради УРСР «Про земельну реформу» від 18.12.90 є той факт, що рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення пункту 6 в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Тобто припис пункту 6 Постанови про збереження прав землекористування продовжує діяти із встановленням органом конституційної юрисдикції посилених гарантій користувачів щодо забезпечення державою організаційного та фінансового забезпечення оформлення прав землекористування.

2. Щодо висновку про самовільне будівництво і знесення самовільно збудованих споруд.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання пра¬ва власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Для застосуван¬ня наслідку, передбаченого ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України — знесення самовільно збудованих приміщень, необхідно встановити в судовому порядку наявність одного з двох фактичних складів:
— приміщення збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
— приміщення збудовані або будуються без належного дозволу чи належно затвердже¬ного проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як було зазначено вище, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності відве¬дення відповідачу земельної ділянки по вул. Шевченка, 305 зроблений внаслідок неправи¬льного застосування норм матеріального права, незастосування закону, який підлягав засто¬суванню до спірних правовідносин — п. 6 Постанови Верховної ради УРСР «Про земельну реформу» від 18.12.90 року.

Не встановлені у справі і факти відсутності належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або істотне порушення відповідачем будівельних норм і правил. Постанови Інспекції держархбудконтролю про притягнення відповідача та його посадових осіб до адмі¬ністративної відповідальності за недотримання певних державних стандартів, норм та правил під час проектування і будівництва споруд на земельній ділянці по вул. Шевченка, 305 не можуть бути підставою для висновку про самовільне будівництво, оскільки, по-перше, не свідчать про відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або істотне порушення відповідачем будівельних норм і правил, а по-друге, прийняті державним органом, який функціонально і адміністративно підпорядкований відповідачу. Певні пору¬шення будівельних норм та правил можуть бути, дійсно, підставою для накладання адміністративних стягнень, але не тягнуть за собою наслідку щодо необхідності знесення збудованих приміщень.

Отже, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення були непра¬вильно застосовані норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 116, 125, 212 Земельного кодексу України, п. 6 Постанови Верховної ради УРСР «Про земельну реформу» від 18.12.90№ 563, ст.ст. 376, 377 Цивільного кодексу України.

Як зазначає ст. 121-1 ГПК України, суд касаційної інстанції за заявою сторони чи по¬данням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішен¬ня господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. Просимо зупинити виконання оскаржуваних рішень до закінчення їх перегляду в порядку касації.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 116, 125, 212 Земельного кодексу Украї¬ни, п. 6 Постанови Верховної ради УРСР «Про земельну реформу» від 18.12.90 № 563, ст.ст. 376, 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. 107, 109, 111-4, 111-7, 111-9, 111-10, 121-1 ГПК України,-


Просимо:

1. Прийняти касаційну скаргу до розгляду.
2. Зупинити виконання оскаржуваних рішень до закінчення їх перегляду в порядку каса¬ції.
3. Скасувати рішення Господарського суду Н-ської області від 24 травня 2007 року та постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 3 вересня 2007 року повністю і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову Н-ської міської ради.
Додані документи:
25.09.2007 року
Голова правління

Коментована справа стосується цілого пласту проблем щодо землеволодінь власників промислової нерухомості. За практикою, що склалася в системі господарських судів України, суди позбавлені права втручатися у виключну компетенцію місцевих рад і зобов'язувати їх прийняти те чи інше рішення. Однак, саме за рішенням місцевих рад земельні ділянки пере¬дають у власність чи користування. Практика ведення бізнесу у багатьох регіонах України свідчить про наявність значних зловживань, що стосуються надання без законних підстав чи безпідставного ненадання земельних ділянок власникам нерухомості, що розміщена на такій землі. Більше того, за усталеною практикою ВГСУ, судове оскарження рішень про відмову в наданні земельних ділянок є безперспективним, з огляду на відсутність у суду повноважень на здійснення повного і остаточного захисту прав власника нерухомого майна — потенційного землекористувача. Зазначена справа якраз характеризує описану вище тенденцію, що в даному випадку закінчилась поданням місцевою радою позову про звільнення земельної ділянки та знесення виробничих потужностей діючого промислового підприємства. Правова конструкція ст. 376 ЦК України, що була застосована позивачем у справі, не давала суду підстав для прийняття рішення про знесення нерухомого майна, оскільки за відповідачем у встановленому порядку була закріплена земельна ділянка, як і були відсутні істотні порушення будівельних норм і правил. Однак, лише у Вищому господарському суді України, позиція відповідача — власника нерухомого майна була врахована. Постановою ВГСУ рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову місцевої ради були скасовані із направленням справи на новий розгляд.