ВІДЗИВ
на апеляційну скаргу у справі про банкрутство щодо вартісного виразу виконання договірного зобов'язання

Рівненський апеляційний господарський cуд
(вул.Яворницького, 59, м. Рівне, 33001)
Колегії суддів у складі
Справа № 7/37-Б
Боржника
Відкрите акціонерне товариство «Коростенський тракторний завод» вул. Московська, 26-а, м.Коростень, Житомирська область 000002 ідентифікаційний код  

ВІДЗИВ
на апеляційну скаргу

На розгляді Рівненського апеляційного господарського суду знаходиться апеляційна скарга Державного комітету України з державного матеріального резерву на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09 жовтня 2010 року у справі №7/37-Б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Коростенський тракторний завод» в частині відмови Держкомрезерву у задоволені кредиторських вимог на суму 3 256 716,82 грн.

Так, ухвалою від 19 квітня 2010 року Господарський суд Житомирської області порушив провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Коростенський тракторний завод» (надалі — Боржник).

04 червня 2010 року в газеті Верховної Ради України «Голос України» було опубліковане оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника.

Протягом тридцяти днів від дня опублікування зазначеного оголошення з вимогами до боржника звернулися кредитори в т.ч. і Державний комітет України з державного матеріального резерву (надалі — Держкомрезерв).

Заява Держкомрезерву містила вимогу про визнання Держкомрезерву кредитором Боржника із загальною сумою вимог у розмірі 4 757 107, 92 грн.
Власні майнові вимоги до Боржника Дежкомрезерв обгрунтував наступним:

    рішенням Господарського суду Житомирської області від 27 листопада 2007 року Боржника зобов'язано повернути до держрезерву матеріальні цінності на суму 188 619,18 грн., сплатити 188 619,18 грн. штрафу та 602 676,70 грн. пені відповідно до ст.14 Закону України «Про державний матеріальний резерв»;

    станом на день введення процедури розпорядження майном Боржника вартість матеріальних цінностей з урахування ринкових цін виросла і становить 3 256 716,82 грн., а розмір пені — рівний 260 238,02 грн.

На виконання вимог частини третьої ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ (надалі — Закон) розпорядник майна повідомив Держкомрезерв про те, що за наслідками розгляду вимог кредиторів Відкритого акціонерного товариства «Олевський завод тракторних нормалей», вимога Держкомрезерву визнана в сумі 979 915,07 грн. з яких: в третю чергу вимог кредиторів боржника включено 188 619,18 грн. як вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом; в шосту чергу вимог кредиторів боржника включено штрафні санкції та пеню у розмірі 791 295, 88 грн. (188 619, 18 + 602 676, 70)

Вимога до Боржника у розмірі 3 777 192, 85 грн. Господарським судом Житомирської області відхилена.

Оскаржувану ухвалу в частині відхилення вимог Держкомрезерву вважаємо обгрунтованою та такою, що за наслідками судового розгляду апеляційної скарги Держкомрезерву слід залишити без змін, а скаргу — без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ, склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом. За правилами ч.1 ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Конкурсний кредитор у скарзі посилається на ст.35 ГПК України щодо фактів, встановлених рішенням суду у іншій справі, що мають преюдиційний характер. Так, за рішенням Господарської області від 28.11.2007 року (у справі між тими ж сторонами, яке і стало підставою заявлених у банкрутній процедурі вимог) боржника зобов'язано повернути конкурсному кредитору — скаржнику мазут вартістю 188 619,18 гривень, сплатити штраф в розмірі 100% вартості державного матеріального резерву в розмірі 188 619,18 гривень та пеню в сумі 602 676,70 гривень. Ні з поданої апеляційної скарги, ні із заяви конкурсного кредитора в суд першої інстанції, ні з інших документів не вбачається на яких правових підставах, з яких причин і міркувань сума основного боргу, а саме вартість мазуту в розмірі 188 619,18 гривень за період з 2008 року (часу вступу рішення від 28.11.2007 року в законну силу) до 2010 року (часу порушення провадження у справі про банкрутство) зросла до 3 445 336 гривень, тобто майже в 20 разів?

Відповідно до ч.10 ст.14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей, а також зазначені особи відшкодовують вартість відсутніх матеріальних цінностей виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності матеріальних цінностей. Як встановлено в рішенні від 28.11.2007 року і зазначається в скарзі самим апелянтом, відсутність ТМЦ з матеріального резерву було виявлено у відповідача в 1998, 1999 роках. На цих підставах і згідно здійсненого перерахунку на момент виявлення відсутності ТМЦ судом у позовному провадженні в 2007 році і був здійснений розрахунок вартості ТМЦ в розмірі 188 619, 18 гривень, застосований відповідний розмір штрафу у розмірі 100 % вартості і стягнута пеня.

Отже, вимоги Держкомрезерву на суму 3 445 336, 00 грн. не підтверджені жодними допустимими та належними доказами, які беззаперечно підтверджували наявність у Боржника такого розміру заборгованості перед Держкомрезервом, не відповідають встановленим в судовому рішенні між тими ж сторонами фактам, суперечать як вимогам законодавства про банкрутство, так і спеціальним вимогам щодо регулювання відносин державного матеріального резерву, а тому задоволенню не підлягають.

Виходячи з викладеного, відповідно до ст.96 Господарського процесуального кодексу України, ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ,-

прошу:

ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09 жовтня 2010 року у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Коростенський тракторний завод» залишити без змін, а скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву — без задоволення.


06 червня 2011 року

Розпорядник майна

Як зазначено в ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. І в договорі, що став підставою виникнення спірних правовідносин, і в судовому рішенні, яке стало підставою заявлення конкурсних вимог у справі про банкрутство, був чітко встановлений розмір виконання зобов'язання — 188 619,18 гривень основного боргу та 188 619,18 гривень штрафу. Однак апелянт (як він кваліфікований у наведеному процесуальному документі) заявив конкурсні вимоги у справі про банкрутство із їх перерахуванням майже в 20-ти кратному розмірі із посиланням на довідку заступника начальника відділу Держрезерву про вартість мазуту станом на 2010 рік. Підставою відмови у визнанні такого розміру вимог і з боку арбітражного керуючого, і з боку суду стали наступні обставини. Преюдиційні факти, тобто факти встановлені рішенням суду у справі між тими ж сторонами, відповідно до ст.35 ГПК України, не доводяться знову при розгляді іншої справи за участі тих же осіб. В рішеннях трьох судових інстанцій у спорі між тими ж сторонами щодо повернення мазуту були встановлені вартісні і кількісні його характеристики, які не можуть переглядатися у справі про банкрутство. Конкурсний кредитор повинен довести передбаченими законом засобами доказування наявність заборгованості боржника та її грошовий розмір. Довідка заступника начальника відділу конкурсного кредитора до таких доказів не відноситься.