ВІДЗИВ на апеляційну скаргу у справі, що стосується застосування позовної давності

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Позивача: Дочірнє підприємство «Ліфт-2»
ЗАТ «Ліфт», код___________ , м. Дніпродзержинськ, вул. Книжна, 1

Відповідач: Комунальне житлове підприємство №21,
код____________________ , м. Дніпродзержинськ, вул. Космонавтів, 15

№ справи 3/109


ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

21 червня 2005 року Господарським судом Дніпропетровської області був задоволений позов ДП «Ліфт-2» ЗАТ «Ліфт» до Комунального житлового підприємства № 21 про стягнення заборгованості. Вважаємо рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим і просимо Апеляційний суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду без змін.

Судом першої інстанції були встановлені (і це підтверджується мотивувальною частиною рішення) наступні факти, зокрема, факти виконання робіт позивачем щодо технічного обслуговування ліфтів відповідача на загальну суму 199 106,59 грн, їх часткова оплата відповідачем у розмірі 144 170,48 грн, наявність заборгованості відповідача — 54 936,11 грн. В свою чергу такі обставини підтверджуються документами, що залучені судом до матеріалів справи:

  • актами виконаних робіт на суму 199 106,59 грн;
  • актом звірки заборгованості від 01.02.2005 року, підписаного директорами сторін з детальним розписом виконаних робіт, їх оплати та розміру заборгованості відповідача у сумі 54 936,11 грн;
  • повідомленням відповідача від 04.02.2005 року про наявність заборгованості перед позивачем і її списання внаслідок спливу строку позовної давності у розмірі 54 936,11 грн;
  • претензією ДП «Ліфт-2» ЗАТ «Кривбасліфт» № 26 від 19.01.2004 року до відповідача з вимогою сплати заборгованості.

До речі, обставини належного і повного виконання позивачем робіт на загальну суму 199 106,59 грн, відсутності будь-яких претензій до якості робіт, наявності заборгованості за виконані роботи у розмірі 54 936,11 грн та отримання претензії позивача від 04.02.2005 року не заперечувались і фактично були визнані представником відповідача у судовому засіданні.

Основні заперечення відповідача в суді першої інстанції, а також аргументи апеляційної скарги зводяться до неможливості задоволення позову внаслідок спливу строку позовної давності. Проте, погодитися з такою позицією відповідача ми не можемо.

Договір в формі єдиного письмового документу в матеріалах справи відсутній. Відповідно до ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести передбаченими процесуальним законодавством засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а згідно з ст.ст. 84, 105 ГПК суд має вказати на докази, на підставі яких приймається рішення. Оскільки договір № 108 від 01.01.2001 року сторонами в судове засідання не подавався, вони не можуть грунтувати свої вимоги і заперечення цим доказом. Не може посилатися на нього і суд при прийнятті рішення. Отже для правильного, повного і всестороннього розгляду справи мають бути враховані інші докази, подані сторонами.

Відносини сторін щодо виникнення договірних зв'язків (укладання договору) мають, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, регулюватись нормами ЦК УРСР від 1963 року з огляду на те, що датою виникнення правовідносин сторін є 2001 рік. Відповідно до ст. 44 Цивільного кодексу УРСР від 1963 року, угоди юридичних осіб повинні бути укладені в письмовій формі. Проте, як зазначено в ст. 46 ЦК УРСР, недодержання простої письмової форми не впливає на дійсність угоди, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, але сторони в цьому випадку позбавлені права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Укладання договору, що став підставою подання вимоги про стягнення заборгованості у даний справі, підтверджується наступними письмовими доказами, які були представлені в судове засідання: акти виконаних робіт, акт звірки взаємної заборгованості тощо. Ці документи підписані двома сторонами, містять погодження необхідних істотних умов — предмета договору (роботи з технічного обслуговування ліфтів КЖП №21, види та об'єм робіт), загальну ціну робіт та вартість окремого етапу робіт. Строк зобов'язань має встановлюватись відповідно до вимоги кредитора.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, до взаємовідносин сторін щодо стягнення заборгованості повинен застосовуватись цей законодавчий акт. Як зазначено в ч. 3 ст. 251 ЦКУ, строк та термін (в т.ч. і строк виконання зобов'язань) можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Оскільки правочин (договір) у матеріалах справи відсутній (а отже відсутня можливість встановлення строку виконання зобов'язання за правочином), строк виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт повинен визначатися актом цивільного зако­нодавства. Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦКУ, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлнення вимоги. З огляду на відсутність в матеріалах справи і у сторін договору, вважаємо, що при стягненні заборгованості підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦКУ.

19 січня 2004 року Комунальному житловому підприємству № 21 була надіслана претензія (додається) з вимогою оплати суми заборгованості, яка у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦКУ є пред'явленням вимоги. Таким чином, строк оплати виконаних робіт відповідачем наступив через сім днів з моменту направлення йому претензії.

Як зазначено в ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов 'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов 'язання, на вимогу кредитора зобов 'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже судом правомірно було прийняте рішення про стягнення суми заборгованості, а також сум інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих з дати отримання претензії.

Крім того, як зазначено в ст.ст. 44, 49 ГПК, до складу судових витрат, які покладаються на сторону проти якої постановлене рішення, належить витрати на оплату послуг адвоката. Наявність і розмір витрат на оплату послуг адвоката підтверджуються договором про надання послуг, платіжним дорученням на сплату відповідних витрат та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката. Отже з цих міркувань рішення суду щодо стягнення витрат на оплату послуг адвоката є законним і обгрунтованим.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 44, 46 Цивільного кодексу УРСР від 1963 року, ст.ст. 251, 525, 526, 530, 625 п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, ст.ст. 44, 49, 96, 101, 103 ГПК

Просимо:

Залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області без змін.

30.09.2005 року