ЗАЯВА ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

До: Господарського суду міста Києва
Позивач:
Підприємство «Воральт»
Код ЄДРПОУ 11111111
61003, м. Харків, вул. Гамарника, 27/9
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Роги і Копита»
код ЄДРПОУ 22222222
03148, м. Київ, просп. Леся Курбача, 111-6,
кв. 198
Адреса для листування: 01034, м. Київ, вул. Гончара, 33, оф. 1
Суддя: Бондуранко К. Р.
Справа: 99/388

ЗАЯВА
ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

У провадженні господарського суду м. Києва, суддя Бондуранко К. Р. (далі — «Суд») знаходиться справа №99/388 (далі — «Справа») за позовом Підприємства «Вобальт» (далі — «Позивач») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роги і Копита» (далі — «Відповідач).

Акцентуємо увагу Суду, що спірні правовідносини між Позивачем та Відповідачем ґрунтуються на договорі №460/8Е купівлі-продажу від 19.09.2008 року (далі — «Договір»),

Так, п. 2.3.1. Договору встановлено: Покупець (Відповідач) на протязі 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення дійсного Договору сплачує Продавцю (Позивачу) повну вартість ТС у розмірі 540 000 грн. з врахуванням ПДВ.

Як вбачається з тексту Договору, він був укладений між Позивачем та Відповідачем 19.09.2008 року. Беручи до уваги п. 2.3.1. Договору, повна оплата Відповідачем за Договором мала бути здійснена до 22.09.2008 р. включно. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання за Договором, а отже і строк позовної давності, починає відлік з 23.09.2008 р. Отже, загальний строк позовної давності у 3 роки щодо вимоги про оплату за Договором сплив 23.09.2011 р. В той же час, як видно з відтиску на конверті, яким було надіслано позовну заяву, вона (позовна заява) була відправлена 28.10.2011 р.

Положенням ст. 257 ЦК встановлено: загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положенням ч. 3 ст. 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, Позивач, звернувшись із позовною заявою 28.10.2011 р. пропустив трьохрічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст. 22 ГПК України


ПРОШУ:

Застосувати строк позовної давності до вимог Підприємства «Воральт» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Роги і Копита» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №460/8Е від 19.09.2008 року та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Від імені та в інтересах ТОВ «Роги і Копита» Представник
за довіреністю в матеріалах справи/

12.12.2011р.                                                                                                                              Петров П. П.

Інститут позовної давності безпосередньо в ГК України не закріплений. Правовідносини суб'єктів господарювання в частині строку можливості примусового захисту порушеного права регулюються ЦК України. Слід зазначити, що сплив строку позовної давності не припиняє зобов'язання і не є підставою для припинення самого права. Однак пропуск зазначеного строку без поважних причин може суттєво ускладнити можливість захисту порушеного права в судовому порядку. Коментовані справи стосуються застосування позовної давності у господарських правовідносинах. Перша справа стосується застосування позовної давності у правовідносинах, строк виконання зобов'язань за якими не був закріплений відповідним договірним документом. Відсутність чітко встановленого в договорі строку оплати виконаних зобов'язань надало відповідачу можливість заперечувати підставу позовних вимог (право на позов в матеріальному розумінні) обставинами пропущення строку позовної давності. Однак, застосування конструкції ст. 530 ЦК України — зобов'язання з невизначеним строком виконання, наявність належно складених документів на підтвердження виконаних зобов'язань, а також подання претензії, кваліфікованої як вимога в розумінні ст. 530 ЦК України, дозволило позивачу отримати позитивне рішення по справі. Слід зазначити, що інколи суди не сприймають претензію як вимогу, заявлену в аспекті ст. 530 ЦК України, а тому складаючи відповідні документи слід більш ретельно підходити до їх назви змісту.

Друга справа стосується застосування позовної давності, як підстави для відмови в задоволенні позову. З 2004 року інститут позовної давності втратив ознаки виключної імперативності і обов'язковості його застосування судом. Тому в кожному конкретному випадку потрібна окрема заява відповідача про застосування коментованих наслідків.