ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання протиправними та скасування рішень податкового органу

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД м. КИЄВА
Позивач: Закрите акціонерне товариство «Холдингова компанія»
код ЄДРПОУ
Відповідач: Державна податкова інспекція у Оболонському районі м.Києва Телефон — 467-84-87 адреса електронної пошти невідома

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання протиправними та скасування рішень податкового органу

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва 21_______2010 року складений Акт №________(додається) про результати планової виїзної перевірки Закритого акціонерного товариства «Холдингова компанія» з питань дотримання вимог по­даткового законодавства за період з 1.10.2008 року по 31.03.2010 року. На підставі Акту пе­ревірки були прийняті та надіслані скаржнику наступні податкові повідомлення-рішення:
№0000702303/0 від 27 вересня 2010 року (надалі — повідомлення-рішення по ПДВ) що­до донарахування ПДВ на суму 2 168 222 гривні, штрафних санкцій на суму 2 084 111 гривень, загалом на 6 252 333 гривні;
№0000692303/0 від 27 вересня 2010 року (надалі — повідомлення-рішення по податку на прибуток) щодо донарахування податку на прибуток підприємств на суму 2 373 925 гривень, штрафних санкцій на суму 1 353 320 гривень, загалом на 4 727 245 гривень.
З прийнятим повідомленням-рішенням не погоджуємося з наступних причин.
І. Повідомлення-рішення по ПДВ.
Підставами нарахування податкової недоїмки та штрафу стало посилання ДПІ на зави­щення податкового кредиту та валових витрат внаслідок проведення господарської операції по договору поставки №59 від 15.03.2007 року із ТОВ «X» (постачальник) щодо поставки запасних частин до котлів на загальну суму 10 140 855,6 гривень (без ПДВ). За позицією ДПІ, завищення податкового кредиту за операціями із цим постачальником — 2 028 171,32 гривня.
Мотивами неврахування зазначених витрат в складі податкового кредиту стали поси­лання перевіряючих ДПІ на наступні обставини. Стосовно ТОВ «X» Окружним адміністра­тивним судом м.Києва ухвалою від 3.08.2010 року порушено провадження про припинення (ліквідацію), це підприємство 3.08.2010 року знято з обліку, єдиним засновником і директо­ром підприємства є Іванов Андрій Вікторович, який помер 30.11.2008 року, хоча до кінця 2009 року за місцем реєстрації до Подільської ДПІ в м.Києві подавалась звітність та від його імені здійснювалася господарська діяльність підприємства. За цими обставинами праців­никами ДПІ був зроблений висновок, що ТОВ «X» має ознаки фіктивності, підприємницька діяльність здійснювалась, а первинні та інші документи підприємства підписувались невстановленими особами, зазначені договори і первинні документи не відповідають вимогам закону, а отже є недійсними, первинні документи (складені ТОВ «X») є правочинами на ви­конання правочину, які є нікчемними, тобто недійсними в силу законну без окремого судо­вого рішення і не можуть підтверджувати склад і розмір податкового кредиту нашого під­приємства. Нормативним обгрунтуванням зазначеного висновку стали посилання на ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» щодо обгрунтування да­них бухгалтерського і податкового обліку на підставі первинних документів; ст.92 Цивіль­ного кодексу України — щодо набуття юридичною особою прав і обов'язків через свої ор­гани, ст.207 ЦК України — щодо підписання письмових правочинів уповноваженими орга­нами юридичних осіб; ст.ст.202, 203, 215, 216 ЦК України — щодо підстав і наслідків визнання недійсними правочинів, ст.ст.206, 236 ЦК України — щодо укладання правочинів на виконання правочинів (якими представники ДПІ тлумачать первинні документи) та правових наслідків укладання нікчемних правочинів; п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» — щодо непідтвердження первинними документами складу податкового кредиту нашого підприємства.
Вважаємо доводи, аргументи та висновки перевіряючих такими, що не відповідають ви­могам чинного законодавства. Як зазначено в п.7.4.1. Закону України «Про податок на до­дану вартість», податковий кредит звітного періоду... складається із сум податків, нара­хованих (сплачених) платником податку... протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Тобто, ключовим у змісті даної норми є використання придбаних това­рів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. То­вари, а саме запасні частини до котлів, поставлені ТОВ «X» призначені для використання у власній господарській діяльності нашого підприємства і були використані в оподатковува­них операціях та в межах власної господарській діяльності, про що докладно буде вказано нижче. Крім того, згідно п.7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», не під­лягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) пода­тку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). За фактами поставки і оплати зазначених товарів наше підприємство отримувало заповнені належним чином податкові накладні ТОВ «X» та його свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, що було видано відповідним податковим органом і підтверджувало право нашого контрагента на виписку податкових накладних. Отже, правомірність нарахування податкового кредиту підтверджується нормами податкових законів, наведених вище. Крім цього, такий висновок підтверджується нормою п.6.2. Наказу ДПА України «Про затвер­дження Порядку заповнення податкової накладної» де, зокрема, зазначено, що податкова накладна дає право покупцю (замовнику), зареєстрованому як платник ПДВ, на включення до податкового кредиту відповідних витрат. Наше підприємство ЗАТ «Холдингова компа­нія» отримало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ і це свідоцтво було предметом пе­ревірки працівників податкової служби. Предметом розгляду перевіряючих були і вищевикладені первинні та інші документи нашого підприємства та його контрагента.
Вищенаведеним вимогам закону кореспондують норми п.7.2.4. Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5 Порядку заповнення податкової накладної, які встанов­люють, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку та податкова накладна вважа­ється недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку у податковому органі. На час здійснення операції з ТОВ «X» і отримання податкових накла­дних, останнє було зареєстрований державною податковою службою як платник податку на додану вартість.
Доводи та мотиви перевіряючих ДПІ щодо факту виключення ТОВ «X» з Реєстру плат­ників ПДВ та анулювання свідоцтва ПДВ та, внаслідок цього, неможливістю нарахування податкового кредиту нашим підприємством, спростовуються нормами п.25 Наказу ДПА України «Про затвердження Положення про Реєстр платників податку на додану вартість»». Так, відповідно до пп.25.2. цього Наказу, виключення платника податку на додану вар­тість з Реєстру та анулювання Свідоцтва відбуваються у таких випадках — встанов­лення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, що не пов'язане з банкрутством (підтверджується рішен­ням суду, повідомленням державного реєстратора або відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб — підприємців); прийняття судового рішення про ану­лювання Свідоцтва або про звільнення від оподаткування, нарахування або сплати податку - на додану вартість (підтверджується рішенням суду). Згідно з цим же пунктом Наказу — у цих випадках датою виключення із Реєстру є відповідна дата прийняття рішення чи по­дії. Як випливає із зміcту Акту перевірки, ухвала суду про порушення провадження у справі щодо припинення (ліквідацію) ТОВ «X» датована, як і факт виключення ТОВ «X» з подат­кового обліку, 3.08.2010 року. Натомість його господарські операції з нашим підприємст­вом мали місце у грудні 2008 — липні 2009 року, тобто до настання зазначених обставин.
Як зазначено в п.2 ст.218 ГК (підстави господарсько-правової відповідальності), учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Хоча будь-якими законодавчими актами не передбачений обов'язок платників податків щодо перевірки справжності підписів посадових осіб — контрагентів, дійсності та справжності ста­тутних, облікових та інших документів, що були видані відповідними державними орга­нами, наше підприємство витребувало повний пакет реєстраційних документів ТОВ «X» (в т.ч. свідоцтво ПДВ), виданих державними органами і таких, що підтверджують правомірність проведення угоди по поставці товарів і здійснення відповідних розрахунків. Крім того, за да­ними єдиного державного реєстру станом на грудні 2008 — липні 2009 року, директором і єдиною уповноваженою особою на вчинення юридичних дій, в тому числі підписання дого­ворів та первинних документів, був Іванов Андрій Вікторович. Відповідно до ч.2 ст.18 Зако­ну України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», як­що відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Таким чином, нашим підприємством було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, в тому чис­лі витребувані підтверджуючі податковий статус контрагента документи, а в ЄДР, інфор­мація в якому презюмується достовірною, було обліковані відповідні дані. Отже відсутні будь-які підстави для застосування до нашого підприємства фінансових санкцій.
Згідно із ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недій­сність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Обов'язкове визнання недійсним господарського зобов'язання (договору) тільки судом встановлено ст.207 Господарського кодексу України. Як випливає з фактичних обставин справи, договір поставки №18 від 1.02.2007 року між нашим підприємством та ТОВ «X» судом недійсним не визнавався. Не належить він і до тих, недійсність яких прямо встанов­лена законом. Отже, це є ще одним аргументом щодо неправомірності висновків працівни­ків державної податкової служби, а також необґрунтованості оскаржуваного рішення. Доводи щодо наявності обставин нікчемності зазначеного договору не випливають з вимог закону. Крім того, застосування наслідків нікчемності договору, відповідно до ст.216 ЦК України, є виключною компетенцією суду.
Зазначені у цьому позові правові позиції щодо незаконності оскаржуваного рішення під­тверджуються усталеною практикою судів вищих інстанцій як при розгляді окремих справ, так і при узагальненні судової практики.
Так, в постанові від 21 листопада 2006 року Верховний Суд України зазначив, що згідно з ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від ньо­го заходів для недопущення господарського правопорушення. Припису цієї статті кореспо­ндують правила, закріплені у ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», чинного на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень. Відповідно до ч.2 зазначеної статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірни­ми. Суди не встановили, а відповідач і не посилався та не доводив обізнаності позивача з обставинами державної реєстрації його контрагента, здійснення господарської діяльнос­ті, сплати ним податків.
Правова позиція ВСУ у постанові від 14 лютого 2006 року зводиться до того, що юриди­чним наслідком скасування державної реєстрації підприємства мало бути здійснення лікві­даційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не спричиняв недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виклю­чення з державного реєстру. У рішенні суду відсутні обставини, встановлені на підтвер­дження того, що, укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що ПП сплатило продавцю в ціні товару ПДВ.
В Постанові ВСУ від 15 червня 2010 року № 10/96 зазначено, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійс­нення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.
Зазначені правові позиції повністю відтворені в Інформаційному листі Вищого адмініст­ративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосуван­ня законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» та в Довідці Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними суда­ми окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 15 квітня 2010 року. Крім того, в цих узагальненнях судової практики вищої судової установи України в системі судів адміністративної юрисдикції зазначено, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи — платника податку. Виходячи зі змісту пункту 7.4 статті 7 Закону країни «Про податок на додану вартість», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відпові­дних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку. Ухвалення судом рішення про припинення юридичної особи — платника податку на додану вартість, у тому числі у зв'язку з недійсністю його установчих документів, не означає ав­томатичної втрати такою особою статусу платника податку на додану вартість та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
Реальність фактів отримання товару (запасних частин до котлів) від ТОВ «X» підтверджується товарно-транспортними накладними (що додаються) щодо перевезення цього то­вару з м.  до м.      (нашого регіонального складу), документами на відпуск товару (податкові та видаткові накладні, які додаються) нашому контрагенту в м.              , сплатою податків нашим підприємством з подальшої реалізації цього товару, ви­користанням цього товару у виробничій діяльності. Крім того, навіть з Акту перевірки пря­мо вбачаються підтвердження зазначеного факту — в розділі щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб щодо додаткових благ зазначені кілька десятків фактів відряджень працівників нашого підприємства до м. Отже, господарські операції із ТОВ «X» для нашого підприємства мали реальний і товарний характер, а одержаний товар був викори­станий в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.
Таким чином, фактичні обставини господарських правовідносин щодо закупівлі та подальшої реалізації запасних частин до котлів і, особливо, усталена судова практика Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді аналогічних справ однозначно і очевидно спростовує висновки перевіряючи ДПІ, ви­кладених в Акті №       за результатами якого було прийняте оскаржуване рі­шення.
II. Повідомлення-рішення по податку на прибуток підприємств.
Мотивами неврахування зазначених валових витрат і нормативним аргументуванням та­кого неврахування стали ті ж самі посилання перевіряючих, що і при донарахуванні ПДВ пункт 1 позову щодо ПДВ). Крім того, працівники ДПІ додатково послались на ст.ст. 1, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» — щодо визначення валових витрат та господарської діяльності, щодо включення валових витрат на підставі операцій з підготовки, організації та ведення господарської діяльності, щодо підтвердження первинними документами складу валових витрат.
Вважаємо доводи, аргументи та висновки перевіряючих такими, що не відповідають ви­могам чинного законодавства.
Власне, спростуванням позиції перевіряючих є цитовані ними в Акті норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, відповідно до п.1.32. ст.1, п.5.1. ст.5 Закону, господарська діяльність — будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпо­середня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Валові витрати виробництва та обігу (далі — валові витрати) — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здій­снюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовля­ються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господар­ській діяльності. Тобто, ключовим у змісті даної норми є використання придбаних товарів в межах господарської діяльності платника податків. Товари, а саме запасні частини до кот­лів, поставлені ТОВ «X» призначені для використання у власній господарській діяльності нашого підприємства і були використані в оподатковуваних операціях та в межах власної господарській діяльності, про що докладно було зазначено вище. Отже, господарські опера­ції із ТОВ «X» для нашого підприємства мали реальний і товарний характер, а одержаний то­вар був використаний в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.
Посилання співробітників ДПІ на ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо порушення правил ведення бухгалтерського обліку, можливо, відноситься до нашого контрагента ТОВ «X» і не стосується нашого підприємст­ва. Хоча жоден податковий закон та інші нормативно-правові акти не вимагають від під­приємств проведення перевірки справжності підписів контрагентів на первинних та інших документах, проведення почеркознавчих експертиз, а також здійснення інших подібних дій (в тому числі щодо підписання документів від імені ТОВ «X» Івановим чи третьою особою), нашим підприємством були здійснені всі заходи щодо перевірки статусу контрагента ТОВ «X», повноважень його посадових осіб, про що було зазначено вище. Таким чином, нашим підприємством було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарсько­го правопорушення, в тому числі витребувані підтверджуючі податковий статус контраген­та документи, а в ЄДР, де наявна інформація презюмується достовірною, були обліковані відповідні дані, в тому числі щодо уповноваженою від ТОВ «X» особи — директора А.В. Іванова. Отже відсутні будь-які підстави для застосування до нашого підприємства фінан­сових санкцій.
Крім того, згідно ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (прави­ла ведення податкового обліку, п.11.2), датою збільшення валових витрат є або дата списання банківських коштів, або дата оприбуткування товарів. По-перше, слід зазначити, що правомі­рність нарахування валових витрат підтверджується не тільки, і не стільки, видатковими накла­дними ТОВ «X», а і платіжними дорученнями нашого підприємства (які додаються) щодо спи­сання банківських коштів. По-друге, згідно з вимогами п.11.2 Закону, наше підприємство оприбутковувало отримані від ТОВ «X» товари і правомірно нараховувало валові витрати. Згід­но вимог п.5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати платника податків повинні бути підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Крім того, згідно з п.11.2., ст.11 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат є …дата оприбуткування товарів. Виконуючі вимоги п.5.3.9., ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» наше підприємство при отриманні товару від ТОВ «X» оприбутковувало їх, що є додатковим доказом валових витрат підприємства.
Неправомірність і навіть нелогічність позиції перевіряючих ДПІ щодо незаконності на­рахування валових витрат по операціях із ТОВ «Х» може бути підтверджена також насту­пними нормативними підставами. Відповідно до п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподат­кування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убут­ку) балансової вартості товарів, витрати на придбання яких включаються до складу вало­вих витрат згідно з цим Законом. У разі коли балансова вартість таких запасів (товарів) на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звіт­ному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є ме­ншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді. Керуючись цією нормою Закону, наше підприємство збільшувало свої валові доходи оприбутковуючи від ТОВ «X» товарно-матеріальні цінності. Тобто, якщо припустити, що валові витрати при отриманні товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «X» не можуть бути нараховані, то під­лягає зменшенню і розмір валового доходу підприємства, а отже відсутня будь-яка недоїмка при сплаті податку на прибуток.
Зазначені у цьому позові правові позиції щодо незаконності оскаржуваного рішення під­тверджуються усталеною практикою судів вищих інстанцій як при розгляді окремих справ, так і при узагальненні судової практики, які були наведені вище.
Таким чином, фактичні обставини господарських правовідносин щодо закупівлі та подальшої реалізації запасних частин до котлів і, особливо, усталена судова практика Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді анало­гічних справ однозначно і очевидно спростовує висновки перевіряючи ДПІ, викладених в Акті №       , за результатами якого було прийняте оскаржуване рішення.
Згідно із ст. ст. 105, 162 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача — суб'єкта владних повнова­жень повністю чи окремих його положень та у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб 'єкта владних по­вноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про його скасування.
Як зазначає ч.3 ст.2 КАСУ, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийнят­тя рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотри­манням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Вважаємо, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 27 вересня 2010 року прийняті з порушенням основних принципів адміністративного процесу та засад діяльності суб'єктів владних повноважень, передбачених ч.3 ст.2 КАСУ, вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
Обставинами, що підтверджують позовні вимоги є факти нарахування оскаржуваними рішеннями недоїмки та штрафних санкцій з ПДВ та податку на прибуток без будь-яких фактичних та законодавчих підстав.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 19, 67 Конституції України, ст. ст. 1,7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», ст.218 Господарського коде­ксу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.1, 5, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 2, 17, 99, 104, 105, 107, 162 КАС України,

ПРОШУ:

  1. Відкрити провадження у справі та задовольнити адміністративний позов повністю.
  2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної подат­кової інспекції у Оболонському районі м. Києв від від 27 вересня 2010 року №_________________________________ щодо донарахування ПДВ та №        щодо донарахування податку на прибуток підприємств.

 

ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ В СУДІ

 

    скасування рішень податкового органу