Заперечення на апеляційну скаргу у справі про застосування адміністративно-господарських санкцій в сфері РРО

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
№ справи________________________
Суддя доповідач__________________
ПОЗИВАЧА: Мале виробничо-комерційне підприємство «Кий-Гранд» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю
03128 м. Київ, вул. Туполєва, 17-ж тел. 067-443-84-01 е-mail: кіу-gгаnd@uкr.nеt

ЗАПЕРЕЧЕННЯ на апеляційну скаргу

У Вашому провадженні знаходиться справа за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Святошинському р-ні м. Києва на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 18.12.2008 року щодо задоволення позову МВКП «Кий-Гранд» про визнання недійсним рішення відповідача від 07.08.2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6 974 097,55 гривень.
В скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. З, 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон) та просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В доповненні до апеляційної скарги скаржник посилається на процесуальні порушення суду першої інстанції щодо предметної підсудності справи і просить скасувати постанову з на­правленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вважаємо апеляційну скаргу і доповнення до неї необгрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального і процесуального права. Просимо залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
1. Щодо посилань на порушення норм матеріального права.
Основною (і єдиною) підставою прийняття оскаржуваного рішення про накладення відпові­дачем санкцій, як і мотивуванням апеляційної скарги є висновок щодо наявності порушень обов'язків, встановлених п.1, 2 ст.З Закону при проведені розрахункових операцій в частині відсутності у касовому чеку позивача такого реквізиту як «назва господарської одиниці — продаж квитків». Таке «порушення», за логікою ДПІ, є підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст.17 Закону — у п'ятикратному розмірі проведених позивачем на протязі календарного року розрахункових операцій. Вважаємо, що такі висновки є наслідком довільного тлумачення представниками ДПІ відповідних норм чинного законодавства.
Так, пунктами 1, 2 ст. З Закону встановлений перелік обов'язків осіб, які здійснюють розрахункові операції (що за позицією ДПІ були порушені позивачем), зокрема:

  1. проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги);
  2. проводити розрахункові операції через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій;
  3. проводити розрахункові операції з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій;
  4. видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
Пункт 1 ст. 17 Закону (який став підставою прийняття оскаржуваного рішення і є моти­вуванням апеляційної скарги) встановлює відповідальність у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, зокрема:
  1. у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих това­рів (наданих — послуг);
  2. у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових опе­рацій;
  3. у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує ви­конання розрахункової операції.
Отже, підставою для застосування санкцій у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг) за п. 1 ст. 17 Закону є відсутність відповідного статусу та режиму РРО, непроведення або неповне проведення через РРО операцій, а також нероздрукування розрахункового документа.
Наше підприємство в повному обсязі виконувало передбачені п. 1, 2 ст. З Закону обов'язки, зокрема в повному обсязі проводило операції через зареєстрований, опломбова­ний у встановленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи РРО, роздруковувало та надавало покупцям послуг відповідні розрахункові документи. Зазначене підтвер­джується Актом перевірки (пункти 5-11, 3)-7) та 10)-13) Акту) і не заперечується в поданій апеляційній скарзі.
До того ж, пункт 1 ст. 17 Закону містить вичерпний і такий, що не підлягає розширювально­му тлумаченню, перелік порушень за наслідками яких застосовується відповідна санкція. Таким чином, відсутність у розрахунковому документі певного (і не обов'язкового реквізиту, про що буде зазначено нижче), не є підставою для застосування зазначеної відповідальності. Будь-яких підстав для застосування санкцій, передбачених п. 1 ст. 17 Закону і відповідальності у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг) у відповідача не було.
Дійсно, як зазначає апелянт, ст.8 Закону встановлює, що форма, зміст розрахункових документів, встановлюються Державною податковою адміністрацією України, а згідно п. 2.1. Наказу ДПА України від 1 грудня 2000р. № 614 «Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів» (далі — Положення), у разі відсутності хоча б одного з обов 'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим .
Однак, розрахункові документи позивача (касові чеки) містять всі необхідні реквізити, передбачені законом. Зокрема, відповідно до ст.2 Закону, розрахунковий документ — доку­мент встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстрато­ром розрахункових операцій або заповнений вручну. Розрахункові документи нашого підпри­ємства (у період застосування відповідачем санкцій, містили всі необхідні реквізити, зокрема: підтверджували факт продажу товару (послуги), отримання коштів, роздруковані зареєстро­ваним у встановленому порядку РРО. Таким чином, висновок позивача про відсутність у ка­сових чеках відповідних реквізитів не відповідає вимогам закону.
Як зазначено в п. 22 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються...засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністратив­ними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими акта­ми правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самовря­дування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встано­влені виключно законами. Як було зазначено вище, відсутність у касовому чеку реквізиту «пункт продажу квитків» не є відповідно до Закону України «Про застосування реєстрато­рів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» підставою для застосування відповідальності, до того ж, в п'ятикратному розмірі отриманих за надані послуги коштів. Посилання відповідача на Положення ДПА № 614 є, по-перше таким, що не відповідає конституційним і основоположним законодавчим засадам встановлення від­повідальності, а по-друге, суперечить самому Положенню ДПА № 614.
Пунктом 3 Положення встановлені вимоги до необхідних реквізитів фіскального (касо­вого) чека, який повинен містити, зокрема (перші дві позиції, щодо яких є розходження у сторін спору): назву господарської одиниці; адресу господарської одиниці. Касові докумен­ти нашого підприємства за період, що був об'єктом перевірки (копії додаються) містили на­зву господарської одиниці — МПКП «Кий-Гранд» та адресу господарської одиниці — Київ, Златоустівська, 20. Посилання апелянта на необхідність зазначення у фіскальному докумен­ті додатково до назви підприємства назви господарської одиниці «пункт продажу квитків», позбавлене законодавчої підстави. Так, п. З Положення (витяг додається) взагалі не відо­кремлює реквізити (окреме позначення) щодо назви суб'єкта господарювання і назви гос­подарської одиниці. Таким чином, нашим підприємством дотримано всіх формальних при­писів, що стосуються форми і змісту розрахункових документів, в тому числі тих, які передбачені вимогами Положення № 614.
Насамкінець слід зазначити, що наше підприємство за статусом своєї діяльності та до­кументами, якими оформляються відповідні послуги, взагалі звільнено від застосування ре­єстраторів розрахункових операцій. Так, в силу п. 4 ст. 9 Закону «Про РРО», реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються... при продажу проїз­них і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку...на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом се­рією, номером, номінальною вартістю. Основним видом діяльності нашого підприємства (реєстраційне посвідчення РРО № 2657003593 (копія додається) є продаж квитків на міжна­родні автобусні лінії. Проїзні (перевізні) документи нашого підприємства (копії додають­ся) є бланками суворого обліку, з нанесенням друкарським способом серією, номером, но­мінальною вартістю. Зазначене є безумовною підставою для висновку про незаконність рішення про накладення фінансово-господарської санкції за порушення форми і змісту розрахункового документу.
Отже, розрахункові документи (касові чеки) нашого підприємства повністю відповідали встановленим вимогам, зокрема ст.2 Закону — підтверджували факт продажу товару (послуги), отримання коштів, роздруковані зареєстрованим у встановленому порядку РРО. Касові чеки мі­стили всі реквізити, передбачені 3 Положення — назву господарської одиниці МВКП «Кий- Гранд», її адресу, ІПН, код ЄДРПОУ, визначення ставки ПДВ і форми оплати тощо.
Як зазначено в ч.З ст.2 КАСУ, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за­конами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсу­дливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприя­тливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спря­моване це рішення (дія).
Прийняття відповідачем рішення про застосування санкцій у розмірі майже семи міль­йонів гривень за відсутність у розрахунковому документі позивача реквізиту «пункт прода­жу квитків», який до того ж, є необов'язковим за законом, очевидно не відповідає засадничим принципам, викладеним в ч.З ст.2 КАСУ.
2. Щодо посилань на порушення норм процесуального права.
В доповненні до скарги від 17.02.2009 року апелянт посилається на порушення правил щодо предметної підсудності справи, на недотримання процесуальних вимог, передбачених ст.ст. 17, 18 КАСУ і наполягає, що справа мала бути розглянути в першій інстанції Окружним адміністративним судом м.Києва. Змістом прохальної частини доповнення до апеляційної скарги є вимога про скасування рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції — Окружного адміністративного суду м. Києва. Вважаємо позиції доповнення до апеляційної скарги такими, що не відповідають нормам проце­суального права.
Частиною 3 ст.18 КАСУ встановлена альтернативна підсудність для певної категорії справ. Зокрема згідно зазначеної норми закону, справи щодо оскарження дій або бездіяль­ності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і ви­рішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. Відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва, відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» є місцевим органом виконавчої влади. Тому позов був поданий до компетентного суду — місцевого загального суду, а Святошинський районний суд м. Києва розглянув справу в процесуальному порядку, передбаченому КАСУ. Отже всі процесуальні норми щодо дотримання правил предметної підсудності були дотримані при розгляді справи судом першої інстанції.
Крім того, і це є ключовим, порушення правил предметної підсудності не є підставою для скасування рішення з передачею справи на новий розгляд. Статтею 204 КАСУ встанов­лені три підстави для такої передачі, зокрема: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; судове рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглянув справу.
Судове рішення було підписано і ухвалено тим суддею, який розглядав справу, відвід судді не заявлявся. Щодо повноважності складу суду, то відповідно до глави 2 КАСУ, питання неповноважності складу суду може мати місце за умов порушення вимоги щодо коле­гіального розгляду справи, незмінності складу суду тощо. Тобто предметна підсудність і повноважність складу суду є різними процесуальними поняттями. Зазначене підтверджується і судовою практикою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України. Так, в Постанові від 25 березня 2008 року (додається) зазначено, що відповідно до п.1 ч.1 ст 204 КАС суд апеляційної інстанції скасовує постанову чи ухвалу суду та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. Вимоги щодо складу суду визначені в гл. 2 розд. II КАС. Зокрема, у статтях 23, 24 встановлено кількісний склад суду для розгляду справ певних кате­горій. Передбачено також, що склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції повинен бути незмінним (ст. 26) і мають бути відсутні під­стави, які виключають можливість участі судді в розгляді справи (статті 27, 28). Саме по собі недотримання правил підсудності не впливає і не може вплинути на визначення того, чи був склад суду повноважним у тому розумінні, в якому цей термін ужито в п. 1 ч. 1 ст. 204 КАС.
Таким чином, доводи доповнення до апеляційної скарги не відповідають процесуальним нормам і спростовуються судовою практикою Верховного Суду України.
Відповідно до п. 1 ст. 198 КАСУ, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постано­ву суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право. ..залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду— без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 8, 92 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 8. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгів­лі, громадського харчування та послуг», ст.ст. 2, 18, п. 1 ст. 198 КАСУ,
Просимо:
Апеляційну скаргу і доповнення до апеляційної скарги Державної податкової інспекції в Святошинському р-ні м. Києва залишити без задоволення, а постанову Святошинського ра­йонного суду м. Києва від 18 грудня 2008 року без змін.
Додані документи:

 

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, —громадського харчування та послуг» визначає склади правопорушень та встановлює перелік адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються за порушення в сфері реєстраторів розрахункових операцій. Так, за ст. 17, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових опе­рацій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: — 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг). Характерно, що до 2011 року розмір такої санкції складав 500 відсотків, а строк застосування — три роки. Тобто, органи податкової служби, у випадку кваліфікації певних фактів в якості правопорушень розраховували розмір адміністративно-господарської санкції виходячи із суми, що за три роки пройшла через цей РРО із її множенням на 5. Наслідком такої арифметики ставали адміністративно-господарські санкції астрономічних розмірів. Причому необхідно відмітити доволі широке і вільне розуміння контролюючим органом такого складу порушення, як нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції. За однією з справ податківці кваліфікували як порушення порядку роздрукування документа той факт, що в дозволі на об'єкт торгівлі значилась «крамниця», а у розрахунковому документі «магазин». Подібний підхід мав місце і за коментованою справою, де представники податкових органів, без наявності достатніх і, саме головне, співмірних підстав, -врахували величезний розмір санкцій за правопорушення, якого фактично не було.